Велика стратегія України
Україна має доволі детальну Стратегію зовнішньополітичної діяльності, однак поняття «велика стратегія» є чимось зовсім іншим. До того ж Стратегію зовнішньополітичної діяльності України ухвалили до повномасштабного російського вторгнення, яке призвело до тектонічних змін у глобальній політиці. Ці зміни потребують адекватного осмислення і внесення відповідних коректив у зовнішньополітичний курс України.
Що ж таке велика стратегія певної держави? Існують різні підходи до цього. Американський професор Джефрі Фрідман, приміром, вкладає в це поняття певні концептуальні рамки, які пояснюють, яким чином національні держави можуть використовувати інструменти і зовнішньої, і внутрішньої політики, щоб зайняти гідне місце у світовій політичній і економічній системі, забезпечити надійну безпеку, економічний добробут і престиж.
Аналізуючи велику стратегію США, Фрідман виокремлює чотири формотворчі сфери. Насамперед йдеться про військовий потенціал, який дає можливість перемогти противника, котрий загрожує національним інтересам. Другим важливим компонентом США є мережа союзів, домовленостей і альянсів, які дозволяють стримати потенційного ворога чи конкурента, не дати йому можливості реалізувати свою агресивну стратегію. Третій елемент повʼязаний з глобальною системою вільної торгівлі та міжнародних фінансів. І, нарешті, четвертий – це порядок, що базується на певних цінностях.
Як бачимо, велика стратегія включає військовий, геополітичний, економічний і ціннісний (ідеологічний) компоненти. Поєднує реалізм, ключовою категорією якого є національні інтереси і баланс сил на міжнародній арені, та ідеалізм у міжнародних відносинах, спрямований на міждержавне співробітництво і розбудову міжнародних інституцій.
Ці чотири компоненти великої стратегії тісно пов’язані. Зокрема, військовий потенціал країни, з одного боку, визначається її економічними спроможностями, а з іншого – військовий потенціал може сприяти розвитку економіки держави.
Цікаво також звернути увагу на той факт, що зовнішня політика держави і її місце у світі визначається навіть не так її військовою або економічною потугою, як тією системою цінностей, яку сповідує її народ. Вони ж формують ідентичність і гуртують населення. Тому доцільно зазначити, що культура народу, його цінності й ідеали визначають економічний і політичний потенціал держави.
До формування великої стратегії України ми можемо підійти аналогічно і спробувати виокремити її чотири основні компоненти.
Так, щодо військового потенціалу, то вже сьогодні Україна довела, що є однією з найпотужніших держав, яка здатна перемогти «другу у світі армію». Вступ України в НАТО значно посилить цей оборонний альянс. Крім того, українські військові показали, що можуть ефективно реалізовувати операції з підтримання миру ООН.
Якщо говорити про союзи і домовленості, то Україна чітко визначилася з членством в НАТО та ЄС. Їй також варто взяти більш активну участь у тих альянсах, які будують США в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Щодо економічного потенціалу, то, попри руйнування, спричинені російською агресією, Україна в перспективі буде економічно потужною європейською країною. Попереду відновлення і трансформація української економіки в сучасну і високотехнологічну. На цьому шляху Україна має розвивати торговельні відносини не з авторитарними режимами, а, наприклад, з такими демократичним країнами Індо-Тихоокеанського регіону, як Японія, Південна Корея і Тайвань.
Особливу роль у трансформації мусить відіграти держава, яка повинна стати ефективною і повністю позбутися корупції. Крім того, українська економіка має вписатися в енергетичний порядок денний у звʼязку з тією енергетичною революцією, яку переживає сьогодні людство. Беручи до уваги ціннісний аспект великої стратегії, ми бачимо, що Україна поділяє демократичні ідеали – гідність і права людини, толерантність і верховенство права. Ба більше, Україна зараз захищає ці цінності на полі бою. Водночас слід зазначити, що українська зовнішня політика має бути послідовною у їхньому захисті, якщо вони перебувають під загрозою з боку авторитарних режимів у будь-якій частині світу. Важливо проявляти солідарність з іншими демократіями, що посилює глобальну свободу. Якщо, скажімо, якась авторитарна країна здійснює геноцид (зараз його чинить Росія щодо нашої держави), то це слід розглядати як злочин проти всього міжнародного співтовариства.
Водночас одним з факторів успіху країни є її віра у свою місію, у свою значущість у світовій історії – амбітність цієї держави. Іноді це називають національною ідеєю країни. І тут треба подумати, що насправді є місією України у світі, яке її місце в історії людства, що може по-справжньому єднати, надихати і мотивувати людей. Сьогодні такою місією чи національною ідеєю України є перемога над рашистською геноцидною імперією, яка призведе до перемоги демократії і свободи у світі і яка надихне інші народи на визволення від імперського ярма і страху перед агресором.
Проте нам слід подумати і над тим, якою може бути місія України після перемоги. Нею може стати, наприклад, розбудова нової системи колективної безпеки замість ООН з огляду на досвід України. Ця нова система має створити гарантії безпеки і миру. Вона має ефективно запобігати агресії проти будь-якої держави.
Говорячи про велику стратегію України, слід мати на увазі, що її слід формулювати з урахуванням головного конфлікту двадцять першого століття – протистояння між США та КНР, точніше кажучи, конфлікту між світом демократії і світом автократії. Тут також йдеться про протистояння двох концепцій – великої стратегії США як лідера вільного світу і великої стратегії Китаю як лідера авторитарної коаліції держав.
Велика стратегія США, на думку американського історика Стівена Коткіна, полягає, зокрема, у тому, щоб не допустити перетворення Китаю в регіонального, а потім глобального гегемона. Велика стратегія Китаю, навпаки, спрямована на те, щоб спочатку стати регіональним лідером в Індо-Тихоокеанського регіоні, а потім, підірвавши чинний ліберально-демократичний порядок, завдяки своїй економічній потужності стати новим світовим гегемоном.
Велика стратегія США як лідера країн демократії спрямована, на думку деяких американських аналітиків, на підтримання сприятливої для Штатів рівноваги сил у протистоянні зі світом авторитаризму. А велика стратегія України також має сприяти підтриманню тієї самої сприятливої для всього світу демократії рівноваги сил.
На думку колишнього заступника міністра оборони США Елбріджа Колбі, головним регіоном світу стає Азія, оскільки економічно вона є новим драйвером, і той, хто домінуватиме в ньому, забезпечить собі гегемонію у світі. Через це Україна також повинна мати свою стратегію в Азії, точніше в Індо-Тихоокеанському регіоні, оскільки, цілком можливо, саме там визначатиметься майбутнє світового порядку. В основі цієї стратегії має бути посилення співпраці з демократіями регіону і їхня підтримка у протистоянні тій загрозі, яку становлять авторитарні режими регіону.
Україні треба буде визначитися, чим для нас є Китай – стратегічним партнером, як це передбачено зараз, чи викликом або навіть загрозою, як це є для країн західної демократії. Причому важливо враховувати стратегію щодо Китаю, яка зараз формується в країнах ЄС і НАТО.
Словом, створення великої стратегії України під час війни і після перемоги стає дедалі актуальнішим і потребує глибокого обговорення в урядових і експертних колах.